Будівля на Житомирщині потрапила до ТОП-8 закинутих палаців України, які ще вражають
kontrakty.ua відібрали 8 історично значущих садиб, в яких ще є можна побачити фрагменти інтер’єрів, незважаючи на значний ступень руйнації або аварійності цих будівель. Так сталося, що усі вони знаходяться на Правобережній Україні, де палаци чи невеличкі садиби можна було зустріти чи не в кожному третьому селі. Будинок на Житомирщині потрапив до ТОП-8 закинутих палаців України, які ще вражають.
Райгородок, Житомирська область, садиба Мазаракі
За 19 км від Бердичева знаходиться справжня садибна перлина, яка досі практично не включена до туристичних маршрутів. Між тим, вона збережена доволі непогано. Та й дістатися села з приємною назвою Райгородок неважко: воно знаходиться прямо на міжобласній трасі, що веде з Бердичева на Хмільник.
Колись це було типове містечко, з усіма його принадами – від замку до ратуші і синагоги. Практично нічого з того вже нема. Від первісного палацику, який, в свою чергу, стояв на місці замку, залишився флігель, тепер більш занедбаний, ніж головний будинок. Той звели 1887 року нові (та останні за часом) власники містечка – родина Мазаракі.
Цікаві факти:
Рід цей походив з Греції, де його представники з 1333 року керували спочатку візантійською, а потім турецькою провінцією Епір (сучасні Албанія та північно-західна Греція). Парою сторічь пізніше вони переїхали до Валахії, а згодом з’явилися і на території Речі Посполитої.
Мечислав Мазаракі належав до київської гілки фамілії. В цьому садибному будинку мешкало три покоління власників – аж до Евеліни-Марії, яка емігрувала перед наступом Червоної армії, і померла 1966-го.
Стиль палацу трактується як «фантазії на тему тосканських вілл». Зовнішні вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін, хоча наприкінці 1990-х зникли два мармурових лежачих леви, що свого часу прибули з Риму та прикрашали головний вхід. Місцеві кажуть, що їх продали до Польщі за великі гроші.
Особливості палацу – чотири несхожих фасади, кожний з яких має своє планування. Взагалі-то, будинок невеликий – палацом його назвати важко, та має відверто неправильне внутрішнє планування. Замовник та архітектор (на ім’я Станіслав Борецький) добряче «погралися» з численними терасами, лоджіями, балконами, милими дерев’яними колонками, та, головне, прикрасили споруду вежею, умовно стилізованою під замкову.
За спогадами Евеліни-Марії, інтер’єр будинку був оздоблений деревом різних відтінків, а паркет та настінні розписи виконали майстри, з Варшави. Цінні речі з будинку господиня частково евакуювала ще під час подій 1917-го, відправивши їх до монастиря в Бердичіві. Щоправда, там, зі зрозумілих причин, вони довго не протримались – були або розікрадені, або ж частково здані до місцевого, багатющого до 1941 року, музею, який, своєю чергою, був розграбований вже за німецької окупації.
Багато років в садибі Мазаракі знаходилися різноманітні установи. Останньою була бухгалтерія місцевого хмільрадгоспу (виявляється, і такі існували!) Тому приблизно до середини 2000-х внутрішній стан будинку так-сяк підтримувався, пожежі його (молимося, щоб і далі) оминули, дах ще міцний, тому можна побачити фрагменти оздоблення – ліпні розетки та окантовку стель у кімнатах, а також дерев’яну стелю та перила сходової клітини – до речі, чи не найкраще збереженої частини будинку. Малюнок більшості дверей та вікон (окрім тих, що явно радянського періоду) – відверто простий, та все одне елегантний та цінний своєю автентичністю.
Читайте також: “Таких є лише три у світі”: чим вабить туристів Маєток Терещенків на Житомирщині
