“Зустрів повномасштабну війну за 70 кілометрів від Маріуполя” – прикордонник з Овруччини Сергій Барановський
В ніч на 24 лютого 42-річний прикордонник з Овруччини Сергій Барановський був на чергуванні на блокпосту за 70 кілометрів від Маріуполя. Військовий розповів Суспільному про перший після повномасштабного вторгнення бій, про загибель друзів, поранення і про прагнення повернутися назад, захищати Україну.
Сергій Барановський в лютому 2022 року проходив службу на контрольному пункті “Новотроїцьке” в складі донецького прикордонного загону.
“Це біля Волновахи, – розповідає Сергій Барановський, – були на чергуванні. Ще 23 лютого почали обстрілювати. А 24 лютого о пів на п’яту ранку зі сторони Оленівки, Докучаєвська почалися обстріли з мінометів, артилерії. Тоді наш загін з 15 чоловік тримав оборону упродовж двох діб. З них півтори доби не було жодної хвилини спокою. Ми працювали як один єдиний механізм. Вели спостереження, і якщо щось помічали – вели вогонь на ураження. Після двох діб ми вночі виїхали з блокпосту”.
Двогодинний відпочинок, а потім дорога на Волноваху, де прикордонники тримали оборону. Чоловік згадує, що було дуже багато втрат.
“У мене загинув товариш Матвій Левчук , – розповідає Сергій. – Прямим влучання в окоп його розірвало на частини. Загинув і Іван Третяк. У квітні місяці. Його тіло звідти не забрали й досі. Сім місяців минуло. У перші дні війни у нас дуже багато бійців полягло. І 200-х, і 300-х”.
Наприкінці травня поранення отримав і Сергій. Як згадує прикордонник, він був в окопі, коли під час обстрілу туди залетів осколок 5 міліметрів і застряг у нього в нозі. Поїздив на перев’язки і все нормально, каже Сергій.
На початку жовтня Сергій повернувся додому до батьків.
Мама Сергія Надія пригадує, що весь цей час з сином підтримували зв’язок.
“Це так постійно сиділа в інтернеті, – каже Надія. – Не випускала з рук планшету і чекала, чи є він у мережі чи немає. І було таке, що не виходив на зв’язок. Потім бачу – є в мережі, слава Богу. Колись передзвонить не зі свого телефону. Запитую, чого не зі свого? – Мій розрядився. А мамі душа неспокійна. Можливо мені неправду каже. Одного разу я почула стрілянину. Запитую, стріляють? Та ні, каже, це вітер”.
“Раніше я не думав, що нині буду так цінити своє життя, коли пройшов таке пекло, – каже Сергій Барановський. – Наразі, коли згадую все – сльози на очах. Але головне завдання прикордонника, це захист Батьківщини, державних кордонів. І якщо знову скажуть їхати – поїду, не замислюючись, захищати нашу неньку Україну від загарбників”.
