Житомирський рятувальник розповів про ліквідацію наслідків авіаударів
Рятувальник Володимир Нечега в Держслужбі з надзвичайних ситуацій працює 26 років. За шість місяців повномасштабної війни Росії з Україною разом із колегами з аварійно-рятувального загону здійснив понад 30 виїздів на ліквідацію наслідків авіаударів, завданих російськими військами. Суспільному розповідає: після 24 лютого зрозумів, що за ці 26 років бачив, виявляється, ще не все.
Перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Володимир зустрічав в Озерному, опинившись в епіцентрі подій.
“Про те, що сталося, я дізнався не з інтернету чи телебачення, а безпосередньо, бо прильот був в Озерне. Спочатку трохи була паніка, адже сім’я, діти, дружина, батьки. У таких ситуаціях одразу спрацьовує самозахист. А вже потім думаєш про роботу, службу, особовий склад, їхні сім’ї. За 26 років були у мене різні виїзди у різні регіони – і паводки на Закарпатті, і пожежі у наших північних областях, і чорнобильські ліси горіли, і наші затяжні торф’яні пожежі гасили. Було всякого, але після 24 лютого я зрозумів, що за ці 26 років я, напевно, ще не все бачив”, – каже Володимир.
Перші два місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну Володимир Нечега, який є очільником аварійно-рятувального загону спецпризначення ДСНС Житомирщини, та більше сотні рятувальників цього загону працювали цілодобово.
“Всі стовідсотково були безпосередньо на службі, – розповідає Володимир. – Перший виїзд, який був здійснений усім нашим підрозділом аварійно-рятувального загону – це ліквідація наслідків авіаудару по Богунії. Коли приїхали на місце – жахнулися, адже це прилегла територія, де є житлові будинки та гуртожитки. А головне – де знаходиться “Центр матері і дитини”. Це районна лікарня. І все у попелі та вогні. Дуже великий об’єм роботи був. Понад десять осіб були врятовані нашим підрозділом. Потім була 25 школа. І це дуже мене вразило. Сонячний день, жодної хмаринки. І це не десь на околиці, це не військовий об’єкт, а цивільний, причому це школа. Згодом був гуртожиток на Корбутівці. Виїздили також після авіанальоту. І знову були потерпілі та, на жаль, навіть загиблий. Далі були пожежі на нафтобазах Житомира та Черняхова. Тоді троє наших співробітників отримали опіки під час гасіння”.
За шість місяців повномасштабного вторгнення надзвичайники із аварійно-рятувального загону здійснили понад 30 виїздів на ліквідацію наслідків авіаударів. Найскладніше, зі слів Володимира Нечеги, було під час повторних сигналів тривоги.
“Приїздиш після обстрілу і проводиш пошукові роботи для того, щоб у перші хвилини та секунди врятувати комусь життя. Аж тут йде повторна тривога. І ось це для мене було найважче: коли ти працюєш зі своїми колегами пліч-о-пліч, але розумієш, що доведеться відступати. Багато хто з особового складу запитував: як так – воно горить, а ми кидаємо. Не гасимо, відходимо. Ми ж розуміємо, що, можливо, люди під завалами, а ми їх не рятуємо. Минуло вже шість місяців і ми з часом вже трохи перелаштувалися. Ми вже розуміємо ситуацію, адже у нашого підрозділу були понад три десятки виїздів на ліквідацію аварій, як на інфраструктурних об’єктах міста та області, так і на військових об’єктах. Це така професія, як казав колись мій батько: “Горіло, горить і буде горіти”. Це вічна професія. І сама суть роботи була і залишилася від початку моєї служби – запобігти, врятувати, допомогти”, – говорить Володимир.
