Цей 5-метровий український прапор – подарунок друзів волонтерки. Пошитий спеціально для підписів від воїнів і тепер супроводжуватиме Людмилу в усіх поїздках. На звичайних стягах привіти і побажання від військових уже не вміщаються.

Перукарка до війни Людмила допомагати військовим почала 27 лютого. Спершу місцевій теробороні, потім хлопцям під Києвом, на сході та півдні країни. Кожні 2 тижні жінка намагається їздити на Донеччину. Тепер мусить винаймати для поїздок автівку.

“Я в вишиванці їду по всій Донеччині. Останній раз як їздила два тижні тому – орки були від мене 5 км. Я їхала по лісосмузі, там була така дорога, що і снаряди стирчали посеред дороги нерозірвані”, – розповідає волонтерка.

Збиратися в дорогу, каже Людмила, допомагають українці. Дехто раніше передавав через неї посилки на війну рідним. Переказують кошти на картку, донатять у скриньки, розставлені по місту або ж приносять різні речі, смаколики. Помічники Людмили теж збирають допомогу.

“Передала жінка з села – зібрали люди там і шкарпетки, і різну медицину, допомогу ми привезли 8 ящиків. Зібрали кошти і купили термобілизну, шкарпетки, балончики, посуд. Люди просто принесли помідори, капусту, дівчинка намалювала малюнки, випічка”, – каже волонтерка Тетяна Антончук.

Принцип Людмили: усе передавати особисто в руки. Нині везе для хлопців лопати, плівку, дощовики, термобілизну, шкарпетки, чоловічу білизну, різні медикаменти, засоби гігієни, ліхтарики. Говорить, хлопцям потрібні газові балончики, адже щоби зварити їжу, вогнища не розпалиш, бо так видаються позиції. Раніше вона привезла спеціальні плитки, щоби військові могли готувати, гріти собі воду. Розповідає, чекають захисники на смачну домашню тушкованки від Олександра з Коростеня.

“У нас виходить десь 56 банок за добу робимо. Сьогодні привезли ми десь банок 500, дома все робимо”, – зауважує волонтер із Коростеня Олександр Охрімчук.

За весь час війни чоловік приготував для наших воїнів більш як 4 тисячі банок тушонки і каш з м’ясом.

Цього разу Людмила планує заїхати у 13 пунктів призначення. Це і бригади, і шпиталі. Всіх воїнів жінка називає соколятами: “Для мене вони соколи, це люди зі стальним характером і з почуттям гумору. – А як вони вас називають? – Мамуля”.

Допоки військові захищають нас на своїх позиціях, каже волонтерка, допомагатиме їм, чим зможе. Сподівається на підтримку українців. Тепер, додає, збирати допомогу стало набагато важче.

“Якщо сьогодні 3-4 машини пригнать додому ти маєш гроші, а закупити для своїх хлопців щось потрібне – то ти не маєш! І сьогодні поляк буде відривати від своєї сім’ї, щоб допомагати українцю? Коли сусід своєму сусіду не допомагає!”, – наголошує Людмила Шаповал.

Юлія Сінєльнікова, Віталій Сінєльніков, “5 канал”