Уродженка Овруча, тріатлоністка Юлія Єлістратова, почала зніматися в кіно

04.01.2022

Житомирська тріатлоністка Юлія Єлістратова, яка є уродженкою Овруча на Житомирщині, розповіла, як тренує акторів, у яких фільмах знімається, про допінговий скандал і чому 1 січня всі на неї дивляться, як на інопланетянку.

Про це йдеться в інтерв’ю газеті “Сегодня”.

Юлія Єлістратова впевнено себе почуває в різних ролях

“Якщо зачиняються одні двері, то відразу ж відчиняються інші”, – з усмішкою на обличчі каже Юлія Єлістратова.

Зірка українського тріатлону вимушено зробила паузу у спорті та відкрила для себе кіно. Або, може, кіно відкрило для себе майбутню зірку.

– Юля, ще недавно ви бігали та крутили педалі, а сьогодні вже на шляху до Голлівуду…

– Я впевнена, що всі випадковості не випадкові. Познайомилася з хлопцями з кінокомпанії Smart Movie. Я їх зацікавила як тренер акторів. І з задоволенням прийняла пропозицію передати свій спортивний досвід, свої навички нашим зіркам кіно. Щоб вони стали ще сильнішими та красивішими. І тішили глядачів.

А пізніше генпродюсер компанії Володимир Горянський побачив, що я й сама можу знятися в кіно як актриса. Отже, тепер у мене буде абсолютно новий досвід.

– Ось те фото із Instagram у стилі амазонки – це вже кадри з фільму?

– Це крик душі. Просто фотосесія. З подругами вибрали для мене образ максимально близький до мене. А вже згодом, коли ці фото побачив режисер Віктор Сокуренко, у нього одразу виникли ідеї для фільму.

– І?

– Зараз повним ходом йдуть зйомки “Скажених на волі”, де я зіграю саму себе. У мене там роль тренера.

– А у житті, що тренер робить?

– Робота з акторами дуже специфічна, тож я дуже уважно вивчила, як тренуються зірки у Голлівуді. Як працюють тренери у Європі. Адже треба враховувати багато нюансів – графік і які цілі переслідують актори. Одному потрібен тренажерний зал, іншому басейн, а комусь біг підходить. Чоловіки зацікавлені у наборі м’язової маси. Дівчатам потрібно підсушитись. Все персоналізовано.

– Для вас навантаження та режим – звичайна справа. А актори люди творчі, як загнати їх до зали?

– Насправді вони розуміють, чому тренуються, що це у їхніх інтересах. Переймаються спортивною атмосферою. Намагаються, роблять усе з душею. Не скажу, що хтось працює з-під палиці.

Ба більше, я йду з тренування в кращому настрої, ніж приходила. Ці люди примудряються зарядити мене енергетикою. Найвеселіший – наш Котик. Данило Котик. Він уміє підняти настрій. І навіть якщо йому важко даються навантаження, підходить до них з настроєм та веселить усіх хлопців.

– Що частіше використовуєте – батіг чи пряник?

– У випадку з акторами – пряник. Тому що батога вони не потребують. Бувають моменти легких слабкостей, але тоді я аргументую навіщо їм потрібне це навантаження.

– До зали приходить і ваш бос Володимир Горянський. Йому даєте поблажку чи навпаки ганяєте до сьомого поту?

– Я намагаюся бути справедливою та уважною до кожного. Незалежно від його статусу. У мене немає мети показати, що я найсильніша. Але коли ми приходимо до спортзали – це вже моя територія. І я сама розподіляю навантаження. У Smart Movie мені повністю довіряють і дозволяють проводити тренування, як я бачу.

– У фільмі “Скажені на волі” ви граєте камео. А повноцінний дебют коли?

– Незабаром розпочнуться зйомки нашого другого фільму – “Одного разу у Житомирі”. Це кримінальна комедія. У двох словах: є якийсь “рішала”, який допомагає впоратися з будь-якими проблемами, будь-якого масштабу. І одного разу його покликали до Житомира. Де для нього стало величезною несподіванкою, що навіть така велика людина, як він – в атмосфері Житомира не може впоратися зі своїми завданнями. І там у мене буде цікава роль.

– Яка?

– Залишимо поки що інтригу.

– Ок, але вам до душі хороші чи погані ролі.

– Мені хотілося б спробувати себе, як у позитивному, так і в негативному образі. Цікаво розвиватися та проявляти себе по-різному.

– А фільми які волієте дивитися?

– Я частіше вибираю фільм чи за порадою друзів, чи за інтересом до сюжетної лінії. Серіали дивлюся рідко. Люблю якісне кіно.

З останнього, що запам’яталося – “Джентльмени”. І нещодавно я побачила фільм “Афера Томаса Крауна”, 1999 року. Незважаючи на те, що фільм досить старий і по-іншому все знімалося, я дуже перейнялася життям акторів.

– Хто з акторів для вас став прикладом у новому жанрі?

– Коли я прийшла у сферу кіно, мені одразу ж режисер сказав, що я відрізняюся від інших акторів. Багато хто йшов до цього все життя, навчався в інших акторів – їхнім звичкам, манері спілкування та поведінці. Моя родзинка якраз у тому, що я інша. І цікавіше залишатися самою собою.

– Спорт відрізняється від кіно тим, що там немає дублів. Потрібно з першого разу показувати максимум.

– Дуже цікава аналогія. У спорті буває здається, що переграй якийсь момент – і був би на іншій позиції. Але точно так само можуть і конкуренти зробити.

У кіно, можливо, простіше завдяки дублм, але хочеться виконати все якісно з першого разу. Це робота в команді, і я зацікавлена працювати максимально ефективно.

“ТАНЦЮВАТИ ЛЮБЛЮ, А ЗІ СПІВОМ СКЛАДНІШЕ”

– Зараз ще модно у спортсменів виступати у різних шоу. Ольга Харлан була у “Танцях з зірками”, Андрій Пятов – у “Масці”. Вам цікавий цей напрямок?– Хороша ідея, до речі. У танцях дуже навіть тому, що в спорт я прийшла з танців. Дитячу базову ОФП отримала у житомирській школі “Сонечко”, де з 5 до 11 років я займалася танцями. А зі співом складніше.

– Ще одне віяння останнім часом – спортсмени масово сіли за написання книг. Що скажете?

– Не скажу, що самій хочеться написати, але мене багато хто про це просить. Розумію, що це не так треба мені, скільки мій обов’язок поділитися досвідом. Намагатися мотивувати людей займатися спортом, надихнути на досягнення.

“Я НАВІТЬ НЕ МУРАШКА, А ПІСЧИНКА В СИСТЕМІ ВАДА”

– Приїхавши на Олімпіаду, ви у Токіо-2020 так і не виступили. Вас запідозрили у вживанні допінгу – ЕПО. Усунули, але не дискваліфікували. На якій стадії зараз ця історія?

– Я співпрацюю з антидопінговими організаціями. Розслідування, як і раніше, ведеться. Але навіть до мене не доходить інформація. Я продовжую тренуватися і сподіваюся скоро повернутися.

– Емоції людини, яку “попросили” з олімпійського селища за півтора дні до старту?

– Це був шок. Так, це величезний удар. Такої ситуації я не могла б собі уявити у найстрашнішому сні.

Якщо кошмари й снилися – то я могла спізнюватися на змагання чи забути щось із екіпірування.

Чисто теоретично я подумала, що це все: мало не кінець життя. Але я в голові чітко розумію, що якщо я можу діяти і змінити щось на краще, то я намагаюся діяти. Якщо все залежить не від мене, то немає сенсу засмучуватися. Що це дасть? Нічого не змінить, треба жити далі, посміхатися, шукати можливості реалізуватися.

Можливо, у цьому мені допоміг спорт, адже зі стресостійкістю у мене все гаразд.

– Припустимо, WADA помилилася – чи є можливість стягнути компенсацію за пропуск Олімпіади?

– Якщо говорити про компенсацію та відстоювання інтересів, то, можливо, це буде коштувати більше грошей і зусиль, ніж я потім отримаю. Я не скажу, що маю безмежні можливості. Насправді дуже важко спілкуватися з такими структурами та щось довести.

Якщо, наприклад, у кримінальних справах працює презумпція невинності, то щодо допінгу – тут все навпаки. Спортсмена лише звинувачують, а це вже сприймається як факт його порушень антидопінгових правил. І потім це вже проблема спортсмена, яким чином він доводитиме свою правоту.

Я відчула себе не мурахою, а піщинкою у цій системі. Абсолютно безпорадною.

– Припустимо, звинувачення буде доведено – завершите кар’єру?

– Не можу собі уявити. Але якщо так станеться, то продовжуватиму займатися тріатлоном. І після паузи повернуся до професійного спорту.

“ЗА БУЙКИ НЕ ЗАПЛИВАЮ”

– У вас у соцмережах багато фото з моря, вода не набридла?

– Почну з того, що за своє життя я не так багато відпочивала і гарні фотографії з моря – це завдяки професії. Я дуже люблю воду, плавати мені ніколи не набридне. По можливості, я б зараз з’їздила відпочити на море.

– За буйки часто запливаєте?

– Намагаюся дотримуватись заходів безпеки, далеко не запливаю. Краще зроблю кілька кіл. А так на морському відпочинку пропливаю близько 2 км у відкритій воді. Якщо тренування на відкритій воді – 3-4 км, а у басейні – 4-5 км.

– Відпочинок для вас – це…

– Більше пляж, море. Люблю гори. Загалом, подобається відпочивати активно. Але з такими насиченими навантаженнями все частіше хочеться просто полежати на відпочинку.

– І куди є бажання поїхати?

– У Нову Зеландію. Мені буквально забракло тижня, щоб потрапити до цієї країни. Коли почалися проблеми з коронавірусом, я була в Австралії на Кубку світу. І наступний старт – Нова Зеландія. Але почалася пандемія, і країни закрилися. Мені треба було за всяку ціну повернутися на Кіпр, де була моя дитина.

Рейси майже всі скасували. Кіпр в’їзд іноземцям заборонив. Летіла з пересадками, купувала кілька квитків. Дорогою довелося пояснювати милим тайцям, що це буде під мою відповідальність, як я потраплю на Кіпр.

А після прильоту довелося переконати кіпрську владу пустити мене в країну, мовляв, дитина не зможе залишити Кіпр без мене. Плюс там я готувалася до Олімпіади. Загалом, вони пішли мені назустріч.

Але довелося відсидіти два тижні примусової ізоляції. Які з’ясувалося не такими вже й поганими. Мене поселили у чудовому готелі, який був закритим німецьким клубом, годували чудово, дозволили мені вранці та ввечері тренуватися, бігати й плавати. Передали мені велостанок на балкон. Тож мені вдалося продовжувати підготовку до Токіо-2020 у комфортних умовах.

– До речі, змагання проходять понад дві години. Про що думки на дистанції?

– Там таке навантаження, що особливо й не подумаєш. Розумієш, як змінити траєкторію, як розрахувати сили, різні стратегічні моменти.

Іноді буває, що я набагато сильніша за суперниць, то вже можу подумати, як поводитимуся на фініші, що говоритиму в інтерв’ю.

А під час тренування у мене коронна фраза: я бігла – і думала. Рухи проходять настільки на автоматі, що замислюєшся вже про практичні речі, про побут, що приготувати на вечерю, буває таке.

“ШКОДА ДІТЕЙ, ЯКІ СИДЯТЬ У ТЕЛЕФОНАХ”

– Я за золоту середину. Прикро виключати вид спорту, де спортсмени приділили частину свого життя підготовці до Олімпійських ігор. З іншого боку, деякі види, які ми зараз не сприймаємо, можуть мати перспективу. Допустимо, тріатлон був включений до програми Олімпіад у 2000 році, а мені здається, що він був завжди. Важко визначити, за яким видом спорту майбутнє.

– Кіберспорт?

– Особисто у мене спорт асоціюється з фізичними навантаженнями чи вольовими якостями. Але я не хотіла б обговорювати цей момент.

– Самі любите пограти у ігри на смартфоні?

– Ні. Абсолютно ні. Я не люблю людей, які грають у них. Це особисто моя думка. Я за живе спілкування. Мені трохи шкода нинішне покоління підлітків. Я з такою насолодою досі згадую своє дитинство у дворі, і мені шкода дітей, які сидять у телефонах.

– Ви дуже активний донор. Як ця тема з’явилася у вашому житті?

– Десь у 2010 році я мала відхилення в одному з показників крові. Здавши детальніший аналіз, я побачила, що у мене все гаразд з показниками гемоглобіну, заліза. І подумала, що ця кров може бути корисною іншим людям.

Я спробувала здати кров. Після чого десь тиждень за максимального навантаження відчувала, що в мене завищений пульс. Але потім все прийшло в норму. І я зрозуміла, що це не вплине на мої результати.

Вважаю, що донорство – це благородна справа. І всім рекомендую подумати про ближніх.

“ДИВЛЯТЬСЯ НА МЕНЕ, ЯК НА ІНОПЛАНЕТЯНИНА”

– Які у вас асоціації з Новим роком?

– 1 січня, 10 ранку – я на пробіжці і бачу в місті людей зі здивованими очима, ніби я інопланетянин. Погляди людей довкола, які ще не встигли повернутися з-під ялинки, найцікавіші спогади.

А взагалі, вважаю, що це дитяче свято.

– Тобто не їсте олів’є під “Іронію долі”?

– Ну, я не настільки старомодна. Я вже давно, і це стосується не лише Нового року, відійшла від цих застіль, де більше часу займає приготування свята, ніж отримуєш задоволення від процесу. А так, заощаджуєш час і сили, не переїдаєш. Тут головне – настрій.

Читайте також: Юлія Єлістратова: Раніше люди плутали триатлон із біатлоном, постійно шукали в нас якісь рушниці

newday.org.ua