Переселенка, яка оселилася на Житомирщині, мріє відновити у Маріуполі бібліотеку

24.05.2022

Жителька Маріуполя Юлія Василенко переїхала до села Немиринці Ружинської громади восьмого травня. У блокадному Маріуполі вона з сином та мамою перебувала до кінця березня. За цей час пережила нестачу їжі, води та побачила, як гинуть її сусіди та знайомі.

Юлія Василенко проживала у Маріуполі, що на Донеччині, разом із мамою та сином.

Переселенка Юлія Василенко, яка нині проживає на Житомирщині, мріє відновити у Маріуполі бібліотеку

“Це було найкраще місто на землі, – каже Юлія Василенко. – У нас була найсучасніша інфраструктура – транспорт, парки, набережні. Все було дуже красиво”.

Юлія Василенко працювала директоркою в обласній бібліотеці для дітей. До початку повномасштабного вторгнення у приміщенні закладу обладнали сучасні інтерактивні простори та майже повністю оновили книжковий фонд.

“За три роки ми майже з нічого зробили найсучаснішу бібліотеку, – каже Юлія Василенко. – Там були найновіші книжки. Було більше 30 одиниць комп’ютерної техніки, інтерактивні панелі, планшети, графічні планшети”.

Наприкінці лютого у будинку, де жила Юлія з родиною, зникло світло, а за декілька днів – газопостачання. Їжу вона з сусідами вимушена була готувати у дворі. Проте, найскладніше, за словами жінки, було знайти воду.

“Ми збирали сніг, – каже Юлія Василенко. – Коли він випав, ми зраділи, коли ми б йому ще так раділи. Потім цей сніг почав танути і ми з дахів збирали воду. Бо, крім питної води, нам потрібна була і технічна вода. Ходили і шукали, де в садочках чи школах спускають воду з систем опалення. І це було, коли вибухало все навколо. А якось син пішов і його не було годин шість, а ти стоїш на вулиці і не розумієш, коли він повернеться, а під тобою здригається земля. Хотілося лягти на цю землю і плакати, аби він був тут”.

“Коли ходили, то на околиці прилітали снаряди, – каже вимушений переселенець Максим Кириченко. – Я їх не бачив, але було чутно дуже сильно. Пощастило, що в мене нічого на потрапило”.

Переселенка Юлія Василенко, яка нині проживає на Житомирщині, мріє відновити у Маріуполі бібліотеку

До кінця березня сім’я жила у блокадному Маріуполі. Від обстрілів найчастіше ховалися в коридорі, навіть тоді, коли одна з ракет прилетіла у двір багатоповерхівки, де вони жили.

“Коли ми вже змогли вийти з хати, то я сину сказала, що це була російська рулетка, – каже Юлія Василенко. – Я зараз тільки дізнаюся, скільки людей та знайомих залишилися в себе вдома в руїнах. Багато людей тяжко помирали там. І в нашому домі дівчина була зажата плитами. Дістати її не було можливості і вона там помирала, вагітна”.

Юлія Василенко розповіла, що від 25 лютого виїхати з міста не було можливості. Про евакуаційні “зелені коридори” через відсутність мобільного зв’язку дізнатися було неможливо.

“Пощастило, що в нашому домі чоловік виносив свій генератор і в нас з’явилася можливість заряджати телефони, – каже Юлія Василенко. – І люди казали, якщо залізти на дах, то є зв’язок. Його глушили, але не так ретельно, і він пробивався. Таким чином я зв’язалася зі своєю подругою. Вона сказала, що в неї є знайомий, який мешкає в Мангуші. І він приїде і нас забере”.

Спочатку родина виїхала до Мангуша, потім поїхала в Бердянськ, Запоріжжя, а вже в травні приїхала до села Немиринці Ружинської громади. У Немиринцях Юлія Василенко з родиною поселилася в одному з будинків і вже планує, як у майбутньому буде відновлювати зруйновану Маріупольську дитячу бібліотеку.

“Ми потроху облаштовуємо свій будинок, – каже Юлія Василенко. – Я перший місяць нічого не могла планувати. Мені здавалося, що я нічого не хочу. Особливо, коли дивилася фото своєї зруйнованої бібліотеки. Але зараз я розумію, що відходжу. І сили є, і все буде Україна”.