Найкращі фільми про права людини показує канал UA: Культура
З 16 по 20 березня суспільний телеканал UA: Культура показує спецпроєкт в межах партнерства з Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA. Через карантин сам захід відклали на другу половину квітня. Щодня о 21:25 відбуваються телепрем’єри документалок українських режисерів. Одразу після показу о 22:30 сценарист і режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук обговорюватиме кожну стрічку із її творцем.
16 березня показали “Явних проявів немає”, реж. Аліна Горлова, 17 березня — “Dixie Land”, реж. Роман Бондарчук.
18 березня — “Божественні”, реж. Роман Бордун.
Герої фільму – сучасні кияни, одесити, львів’яни. Їхня реальність багатошарова та неприкрашена, позбавлена однозначних абсолютних трактувань добра і зла, гуманності і жорстокості, милосердя і байдужості. Режисер спостерігає за реальністю та не дає оцінки дійсності. Ситуації схожі на тимчасові Instagram Stories, котрі у кліповому порядку змінюються, нагадуючи глядачу про мить плинного часу та його шаленого ритму.
“Божественні” — повнометражний дебют фотодокументаліста Романа Бордуна. Національна прем’єра відбулася 27 березня в рамках XVI фестивалю документального кіна про права людини Docudays UA, – писав про фільм кінокритик Дмитро Десятерик наприкінці 2019 року. – На жаль, робота Бордуна залишилася без відзнак, що є несправедливим. У Романа вийшло чудове дослідження зв’язку людини з простором її проживання, а також — стереотипів, які українці поділяють про самих себе, така собі антропологічна мозаїка без головних героїв чи навіть цілісного сюжету, але сповнена візуальної енергії, влучної іронії та неявних смислів”.
19 березня — “Сірі коні”, реж. Микола Рідний.
В основі фільму — протоколи допитів та історії родичів українського анархіста Івана Крупського — прадіда Миколи Рідного. На прикладі життя головного героя режисер проводить паралелі між історичними й сучасними реаліями: анархізм, участь у бойових діях, студентський та робітничий рух.
20 березня — “Історія Зимового саду”, реж. Семен Мозговий.
“Валентина Миколаївна вперше прийшла в оранжерею на столичній ВДНГ у восьмому класі. Побачила там жінку. Подумала: “Я теж хочу тут працювати”. І лишилася в зимовому саду на 45 років. 18 років не ходила у відпустку, ночами топила пічки, аби рослини не померзли. Вдома прокидалася о другій ночі – дзвонила й перевіряла пічників, – розповідає про головну героїню своєї стрічки Семен Мозговий. – Якось до Вороніної прийшов священик і сказав, що її сад – проекція України. Якщо тут погано, то і в країні теж. Валентина Миколаївна відчуває відповідальність, тому не може піти на пенсію. Наступного дня після першого запису вона зателефонувала. Сказала, що більше не має роботи. Керівництво ВДНГ тоді позбувалося пенсіонерів. Її звільнили, бо всіх дістала – критикувала, не довіряла. Над кожним стояла і вказувала, скажімо, як обкопувати дерево. Мала жагу до влади. Хоч у неї не було підлеглих.
Вороніній дали місяць на передачу справ молодшій Валентині. Та вона виїжджала місяці зо три. І пізніше приходила під приводом, що не вивезла всіх речей. Ходила оранжереєю і бідкалася, як усе занепало, засохло. Доки знову не стався якийсь конфлікт і керівництво наказало зовсім її не пускати”.
Читайте також: Віртуальні тури по світових музеях урізноманітнять дні під час карантину
