Могили на городах, зруйновані будинки – такий вигляд має селище Термахівка біля ЧАЕС

Село Термахівка зазнало обстрілів у перші дні війни. Цей невеликий населений пункт розташований західніше Чорнобильської зони, усього в 50 км від ЧАЕС. 

До війни в ньому жило 400 людей, а тепер ті, хто вижив, знає, де поховані колишні односельчани. 

Російські окупанти не дозволяли ховати людей на цвинтарі, тому жителі села робили це просто на подвір’ях, йдеться у відео проєкту “Український свідок“.

Жителька села Людмила свою історію розказує уривками. Емоційно, змахуючи руками та повторюючи характерні звуки воєнної техніки, розповідає про перші дні окупації.

“Перша (ракета – ред.) упала в болото. Не чутно було, що щось летить. Лише звук голосний, коли впало. А як гухнула (друга – ред.), то, Матінко Божа, все полетіло! І дах, і все. А тоді заторохкотіло. Я думала, може танки?”, – Людмила витирає сльози та продовжує:

“Здається, 24 лютого йшли танки, 25-го – бомбили, а 26 числа отаке нам зробили… Я зараз наче й живу, а наче й не живу“. 

У погляді – багато болю, а за спиною – лише руїни від будинку. На городі, як у всіх – кілька могил із саморобними дерев’яними хрестами. Там поховані її близькі.

“28 числа о 8 ранку мама вмерла. От на цьому місці, – говорить Володимир та вказує на звалище. – Отам бахнуло, а отут – маму ранило. 2 осколкових поранення ногу, одне в пах та 2 поранення в живіт, а ще  – відкритий перелом гомілки”. Брати Анатолій і Володимир розповідають, як їхня мати отримала смертельні поранення.

40-річний чоловік зізнається, що йому боляче про це говорити. Крізь біль та сльози додає, що маму поховали просто на городі. Швидкі не могли дістатись села через постійні бойові дії. 

На щастя, їхній батько, 71-річний Петро, залишився живим.

Могила на городі з хрестом випинається на фоні зруйнованого вщент будинку. Цегляні стіни посипались, а дерев’яне перекриття даху оголило свої бруски. Але місцеві мешканці поступово розбирають завали та повертаються до життя.