Мартин Якуб: “Зараз пишу новий роман. Місце дії – село в Житомирській області”

30.06.2021

Ви дивились на YouTube «Martyn Yakub Sho°»? Якщо ні, то обов’язково зробіть це! До того ж розмови «за життя» з відомими і не дуже, але безперечно цікавими українськими письменниками веде житомирянин. Звичайно, і нам закортіло з ним поспілкуватись! Мартин Якуб – професійний рекламіст, продюсер, письменник. До того, як взяти собі звучний літературний псевдонім, Василь Шульга встиг закінчити Національний університет «Києво-Могилянська академія» і стати магістром політичних наук, попрацювати лінійним продюсером на картині Стівена Спілберга, стати співвласником та генеральним директором компанії Positive Pictures. Тож справді, було про що поговорити, йдеться на сайті zhytomyr.travel.

«Моя громадська активність – спроба відродити у людей любов до читання. У нас склався феномен, коли найзначніші письменники 90-х відірвались від населення: вони творять якісь сенси і при цьому вважають, що на щось впливають. Але їх читає десь 100 000 людей на сорокамільйонну країну. До себе я запрошую людей, у яких бачу потенціал змінити цю ситуацію – тих, чиїми творами, на мою думку, буде зачитуватися увесь світ. Тому у мене з’являються Кідрук, Дорж Бату, Павлюк, Дністровий. Це люди, яких елітна літературна тусовка не зовсім приймає, не дивлячись на те, що наклади у них набагато більше. І люди це роблять українською! Це вольове рішення, бо якщо писати російською, охоплення буде набагато більшим. Коли я у 2017 написав нон-фікшн про фотобізнес, ми з видавництвом вирішили видавати її лише українською, хоч ця сфера тотально російськомовна. Позитив у тому, що інформація, яку я надав у книзі, не має альтернативи російською. І англійською навіть немає. Люди почали купувати й читати, і для декого було дуже велике здивування: це була перша книжка українською, яку вони прочитали за життя. І вони такі: «Тю! Так виявляється, я можу нормально читати українською, і ніяких проблем»… Тому весь проект «Martyn Yakub Sho°», на який я витрачаю власні кошти, і є моєю громадською діяльністю. Я можу цим не займатись –  у мене є свій бізнес, можу спокійно писати свої книжечки. Але я хочу згуртувати прогресивну спільноту 30+, які вже мають досвід. Як той самий Павлюк, телепродюсер, який пішов добровольцем на війну; чи Ананьєв (Маркус), відомий блогер, мандрівник і також військовий; чи Дорж Бату, який працює в закритій космічній лабораторії в США»

«Я не дуже себе бачу у сучасній літературній тусовці. Я завжди буду там «вигнанцем». Хтось вважає себе інтелектуалом, наслідувачем традицій українських письменників минулого. І це круто! Але я творю іншу літературу – жанрову, з цікавим сюжетом. І можливо створиться інша тусовочка»

«Свій перший текст я написав, коли мені було вісім років: був на канікулах у бабусі у Житомирській області і написав детектив. Але вже тоді я думав: «Не прикольно, якщо детективом буде або класичний поліцейський, або детектив а-ля Шерлок Холмс». І я у вісім років придумав, що головним героєм у моєму детективі буде прокурор – обвинувач. Тобто завдання мого оповідання – не викрити чи виправдати, а навпаки, загнобити того, кого всі вважають невинуватим. На щастя, цей текст не зберігся»

«Зараз у мене є консультанти: полковник поліції, лікар-хірург і навіть патологоанатом. Якщо хтось помер, я ж маю чітко розуміти причини загибелі. Окрім того, багато читаю, дивлюсь фільми, риюсь в інтернеті. Мене цікавить психологізм злочину: що відбувається у головах людей, чому вони це вчиняють? Перший мій роман «Мертві моделі» досить лінійний. А у другому, який називається «Не твоє собаче діло» все складніше. Питання роману, і воно ж є основним питанням нашого суспільства сьогодні: чи можна зло карати злом? Ми бачимо несправедливість навколо нас і розуміємо, що відстояти свою правду законним шляхом ми не можемо. Тоді потрібно включати іншу силу, яка стає ще більшим злом: коли найкращий захист – це напад. Ось про це роман»

 

«Я бачу себе письменником, який заробляє багато грошей. Тільки тоді я зможу себе називати професійним письменником. Поки що я у це вкладаю багато власних коштів і часу. А чому література? Вона найдовше зі мною: весь час з восьми років я щось завжди щось писав»

«Згадуючи про Житомир, хочу відновити якусь житомирську ідентичність. Не хочу щоб ми розчинились, нібито у нас немає власної особливості і нічим ми не відрізняємось від сусідів. Насправді ми унікальні. Бо коли я кажу деякі слова, то житомиряни їх з більшою вірогідністю знатимуть. Наприклад, «марудити», «об’їчитися», «слоїк». Ніхто з моїх «нежитомирських» друзів не знає, що таке слоїк. На питання «Де?» моя бабуся відповідала: «Оньтамогоздєчки», – це ж просто пісня!»

«Мені подобається ліс – це моє місце сили. Проте коли потрапив у Норвегію, зрозумів, що у Житомирі не вистачає моря. Дай нам сюди море, причому холодне, і буде у нас брутальна Скандинавщина. Я не люблю спеку, не люблю тепле море. До речі, коли  проводив дитячий письменницький конкурс з умовою, що у творах має згадуватись Житомир, одна дівчина написала: «У 2028 році в Житомирі вирили море». У мене ще й зараз мороз по шкірі. Ну, насправді, ми що, не можемо зробити у себе море? Зробили ж у Карпатах «Артек» і озеро»

«Не знаю, чи буде зніматись кіно за моїми книжками… Не впевнений, що український ринок, як і будь-який інший (окрім великих країн, сильніших економічно), може прогодувати серйозний кінематограф. Для того, щоб кіно розвивалось, воно має бути рентабельним… Можливо, потрібно не лише авторське кіно, а якесь інше, наприклад, ґеґове. Щось на зразок «Наших котиків»

«Зараз я думаю, як дійти до читача напряму. А як інакше, якщо на сорокамільйонну країну лише 200 книгарень, і ті лише у великих містах? Спитай у когось з сусіднього з Житомиром села, коли вони востаннє бачили книгу, або чи стоять у них на полицях книги? Чи хочуть вони читати? Та напевно ж хочуть. Чи знають вони, що існують українські письменники? Навряд. Одна дівчинка на вулиці мені сказала: «Сучасний український письменник – це Григорій Сковорода». Ото ще Котляревський, Шевченко й Леся Українка. Тобто український письменник має бути мертвий. Якщо він живий, він не справжній»

«Я не впевнений, що готовий «загубитись» на декілька місяців, щоб зробити промотур. Можливо, буду робити презентації у великих містах, і в Житомирі також… Зараз пишу новий роман. Місце дії – село в Житомирській області, вигадані Недіші. Але село має свій реальний прототип. От думаю, що зроблю там презентацію»

«Я відчуваю себе житомирянином. От навіть футболкою хочу підкреслити свою «житомирянскість» – це моя батьківщина. Я люблю Житомир і житомирян… Вся країна ходить у наших шкарпетках, їсть наше морозиво, знає, що Корольов із Житомира… Житомир – центр Всесвіту, так я завжди усім кажу… І цю гідність варто пам’ятати і відновлювати, відчувати себе не якимись селюками, а розуміти, що ми на цій землі живемо десятки тисяч років. І нам є чим пишатися. Коли зміниться ставлення житомирян до себе, коли вони почнуть це транслювати іншим, місто почне змінюватись. І наш Житомир полюбить сила силенна людей»

Фото: Альона Савосіна

Читайте також: У Городницькому лісгоспі на Житомирщині з’явилася пара чорних лебедів

newday.org.ua