Люсьєна Овчиннікова: «Треба боротися за щастя. Вставати, посміхатися і йти!»

28.09.2018

Напевно, небагато жителів Житомирщини знають, що відома актриса, зірка культового фільму “Дівчата” Люсьєна Овчиннікова народилася 10 вересня 1931 року в Олевську. Вона зіграла в понад півсотні фільмів, які люблять і сьогодні переглядають наші земляки.

Про це пише газета “Голос громади Житомирщини”. 

Мама померла, ледь дівчинці виповнилося 6 років. Батько був офіцером-прикордонником. Коли її запитували: «Ким ти хочеш стати?», незмінно відповідала: «Акторкою, як Любов Орлова». Люсьєні довелося в 17 років втекти з дому, щоб вступити до театрального. Сім’я була проти.

На вступному іспиті в ГІТІС Люсьєна раптом забула текст. Дізнавшись, що дівчина з сім’ї військових, її взяли в інститут.

Відразу після закінчення ГІТІСу їй пощастило потрапити в театр Маяковського. Причиною багатьох драм в житті Овчиннікової ставали чоловіки. У театрі служив актор Олександр Холодков. Він був на 14 років старше Люсьєни. Це був приголомшливий роман. Коли вони разом виходили на сцену, електрику між ними відчувала вся глядацька зала.

У 1959 році Люсьєні Овчинніковій уперше надійшла пропозиція знятися в кіно. Це був «Отчий дім».

Дівчинка з простої сім’ї, майже сирота, наївна і безпосередня, а тому неймовірно чарівна і непідробно щира, з’явившись на кіноекрані, завоювала любов мільйонів людей. Вона володіла неповторним сором’язливим поглядом і чарівною посмішкою. Люсьєна Овчиннікова проживала життя своїх героїнь, щиро і чесно, неймовірно просто. У цій простоті і був секрет її таланту.

Актриса Світлана Дружиніна, з якою Люсьєна знімалася в культовій кінокартині «Дівчата» розповідала: “Наприклад, вся сцена бійки – це було так природно, вона коли мене хапала, весь час говорила: «Свєта, Свєта, тільки не інфаркт! Спокійно, спокійно … Тільки не інфаркт! Будемо жити довго!»”.

До середини 1960-х років Люсьєна Овчиннікова стала неймовірно популярною. Але, чим краще у неї складалася кар’єра, тим сильніше заплутувалося її особисте життя. З Холодковим офіційної сім’ї вони не створили. Незабаром коханий помер буквально у Люсьєни на руках. Пережити без наслідків цю трагедію Люсьєна не зуміла, і з головою поринула в роботу.

Актор Володимир Андрєєв згадував, як Люся дала ключ і попросила закрити її в номері. Не хотіла йти вечеряти з усіма, тому що на завтра її чекав складний епізод, їй треба було ще і текст пройти, і все. Вранці Андрєєв проспав. Чує – в коридорі стукають, у двері номера, а Люсьєна зі зворотного боку стукає. А ключ у нього, він її закрив. Беріг, так би мовити, для творчого процесу.

Незабаром після смерті Холодкова в театр Маяковського прийшов новий актор – Валентин Козлов. Він був розлучений, і в них з Овчинніковою зав’язався роман, відносини розвивалися стрімко. І Козлов став тим єдиним чоловіком, з яким Люсьєна Іванівна вступила в офіційний шлюб. Але не відбулося головного – Овчиннікова так і не стала матір’ю. Причини були відомі тільки їй самій.

Режисери продовжували експлуатувати неймовірну жіночу чарівність Овчиннікової. У 1972 році вона зіграла кохану жінку бригадира Петрикіна – Валю, за що їй присвоїли навіть звання заслуженої артистки. Але своєю популярністю Овчиннікова користуватися не вміла.

Тетяна Сіголаєва розповідала: «Ходили ми з нею в 90-і роки за соняшниковою олією. А черга, я навіть не можу сказати, людей 300 стоїть, магазин битком. І раптом, усі – Овчиннікова, Овчиннікова … У магазині її впізнавали. Олію перестали відпускати, продавці вже стоять, дивляться, Люсьєна Іванівна прийшла. І раптом, виходить директор: Люсьєна Іванівна, будьте ласкаві, без черги. Нас провели, отоварили олією, ніхто не обурився, жодна людина, всі – ой, так, як добре».

Тамара Тур розповідала про життя Овчиннікової з чоловіком: «Він, видно, на неї тиснув. І боялася вона його десь. І терпіла. Як усі баби – все терплять же. Так що, якщо б хтось інший поруч з нею був, звичайно, вона, можливо, і пожила б побільше».

З Валентином Козловим Овчиннікова прожила 32 роки. Коли перебувати поруч уже не було сил, Люсьєна Іванівна перебралася жити на кухню своєї однокімнатної квартири. Кімнату вона залишила для Валентина Федоровича. Постійно працююча газова конфорка підточувала її здоров’я.

Галина Анісімова розповідала: «Життя її було дуже важким. Вона страшно бідувала. Знімати перестали – пішов вік, пішли свої проблеми». Але під час своїх виступів Овчиннікова нерідко говорила: «Треба боротися за щастя. Вставати, посміхатися і йти!».

“За кілька місяців до Люсиної смерті я зустрів її в Будинку кіно, – згадує Станіслав Садальський. – У неї помер чоловік, грошей на похорон не було – живучи на мізерну пенсію, вона дуже потребувала. Я сказав Люсі, що маю при собі якусь суму. Ці гроші я запропонував їй. Люся сказала: «Я візьму …».

Тетяна Сіголаєва розповідала: «Вона страждала алергією. Організм був посаджений сильно. Я побачила Люсьєну Іванівну, піднімаючись по сходах. Чую – щось пиляють у нас в під’їзді або стругають. Дивлюся – це вона так дихає. Мені, каже, дуже важко підніматися. Я думаю – нічого собі, ось це подих, мені аж страшно стало. Це була остання зустріч. Буквально через день вона померла».

Це трапилося 7 січня 1999 року на Різдво. Люсьєні Іванівні було всього 67 років …

У країни грошей для Люсьєни Овчиннікової не знайшлося – Союз кінематографістів виділив на її похорон всього 60 доларів, яких вистачило лише на кремацію. Овчиннікова була похована в колумбарії Введенського кладовища.

Леонід Філатов у знаменитому циклі «Щоб пам’ятали» підготував передачу про Люсьєну Овчиннікову як одну з найяскравіших і улюблених актрис.

Ще БІЛЬШЕ ЦІКАВИХ МАТЕРІАЛІВ – у свіжому номері газети “Голос громади Житомирщини”, який вийде з понеділка!!!!

За матеріалами телепрограми “Щоб пам’ятали”

Девчата_Люсьена_Овчинникова

Люсьена Овчинникова