101 день перебував в окупованому Маріуполі: історія чоловіка, який приїхав до Житомира

101 день в окупованому Маріуполі перебував Максим Жайворон. Від початку повномасштабної війни чоловік пережив постійні обстріли, смерть знайомих та відсутність води та їжі. 15 червня чоловік приїхав до Житомира.

У Маріуполі Максим Жайворон жив поблизу заводу “Азовсталь”. В перші дні повномасштабної війни чоловік вирішив не виїжджати з міста, оскільки думав, що бойові дії триватимуть недовго.

“Маріупольці пригадували 2014 рік, – каже Максим Жайворон. – Прийдуть, постріляють і відійдуть. Такий був настрій у людей, тому що наші війська вже були в Маріуполі, захищали його до останнього”.

Першого березня російські війська ракетами обстріляли старий центр Маріуполя – пригадує Максим. За декілька днів у місті відключили світло, газ і воду.

“Ми почали черпати воду з джерел і носити її в баклажках під обстрілами, – розповідає Максим Жайворон. – Головне було – вижити. Щодо їжі, то були запаси, які залишилися вдома до війни. А тоді вже пішла допомога від наших бійців. Допомагали, чим могли. Наприклад, тушонка чи макарони”.

У квітні ракети окупантів влучили у будинок сусідів Максима. Вибухова хвиля тоді зруйнувала дім чоловіка.

“У квітні, коли був масивний обстріл “Азовсталі”, було скинуто багато авіабомб, – каже Максим Жайворон. – Ночі були жахливі, бо скидали по 50 авіабомб, працювала артилерія, потім танки. І це гупало безперервно. Я був вдома, прилетіла ракета до мого сусіда і дві стіни вибило вщент. Від вибухової хвилі шифер злетів в повітря і вікна повилітали у всіх”.

Коли у місто зайшли російські військові, жителі Маріуполя боялися виходити на вулицю.

“Коли були бойовики у місті, було дуже жахливо, – каже Максим Жайворон. – Деякі вели себе неадекватно. Вони були під чимось та зухвало з нас знущалися. До мови могли причепитися. Якщо українською розмовляєш, то це, як “по склу”. Також чіплялися до татуювань”.

На початку червня Максиму Жайворону вдалося зв’язатися з волонтерами, які допомогли йому евакуюватися до Запоріжжя.

“Заїхали в Запоріжжя, – розповідає Максим Жайворон. – Там на нас чекали. Нас було приблизно 100 автобусів. Це як з Армагедону попасти в рай. Я досі психологічно не можу прийти до тями. Бо три місяці бачити ці жахливі речі, коли людей хоронять і люди гинуть – це дуже важко.

15 червня чоловік приїхав до Житомира і нині мешкає у знайомих.